Нудьга й похмурість довгої зими... Бунін.

Нудьга й похмурість довгої зими,
А там - пустельно-непривітні гори, 
Багряний смушок пагорбів сумних, 
І десь за ним я відчуваю море.
Імли тенета - вгадую про них
По прохолоді, що з провалля лине,
По хмарі в патлах сивих і брудних -
уздовж хребтів пливе повільно димом.
Дивлюсь навколо. Зупинив коня.
Прадавня тужить десь в мені людина.
А серце так устріч дахам, вогням
З вечірніх гір за вітром слідом лине! 
Але чому ж так вабить те, що там?
Імлою та проваллям передчасним -
О, море! - ти рідніше, ближче нам,
ніж радість тлінного життя і щастя.

_________________________________________________________

История cоздания стихотворения:

На конкурс отсебятины и переводов "А как бы Вы это написали?" (не выставила).

Уныние и сумрачность зимы
И.Бунин

Уныние и сумрачность зимы,
Пустыня неприветливых предгорий,
В багряной смушке дальние холмы,
А там, за ними, - чувствуется - море.
Там хлябь и мгла. Угадываю их
По свежести, оттуда доходящей,
По туче, в космах мертвенно-седых,
Вдоль тех хребтов плывущей и дымящей.
Гляжу вокруг, остановив коня,
И древний человек во мне тоскует:
Как жаждет сердце крова и огня,
Когда в горах вечерний ветер дует!
Но отчего так тянет то, что там?
- О море! Мглой и хлябью довременной
Ты все-таки родней и ближе нам,
Чем радости всей этой жизни бренной!