Харків

Ні Амстердам, ні Відень, ні Ванкувер,
ні романтизмом пишучий Париж
мене не прилучать, ні приворкують,
допоки ти нескореним стоїш.

Трамвай річковий в пірс уткнувся носом,
човни катає Лопань на собі,
і вже як третій рік щемлива осінь
живе в твоїй бетонній шкарлупі.

Кровить вона крізь хмари без зупинки
на парки, на домівки, на містян,
і голосом Шульженко про хустинку
співає, обгортаючись в туман.

Ти пахнеш то безвихіддю, то ромом,
який я крадькома від мами п'ю.
Геть-геть синіють лампочки Держпрому,
але така теплінь від їх вогню!

Ростуть руїни, ширяться кургани...
А я дивлюсь, від них неподалець,
як на твої важкі пекучі рани
ничком лягає перший морозець.
 

11.2024